Горицвіт 19

Ранок у горах завжди починається тихо. Легкий мороз обліплює сосни, а підлітки вже збираються на перше коло. Тут вони навчаються слухати одне одного, навіть коли слова плутаються через різні мови. 

У майстернях панує творчість. 

Підлітки малюють зухвало, пробують нові техніки, створюють власні світи на аркушах паперу. 

Грають на інструментах, імпровізують і пробують аранжувати власні композиції. Для багатьох це стає поверненням до музики, а для команди дорослих — уроком відкритості та спонтанності. Врешті, народжується пісня про табір, яку ще довго лунатиме у серці.

Знімають власні фільми — смішні, саркастичні, глибокі. І навіть ручається власний «Оскар»! 

Зворушує вистава на мові жестів із проєкціями Запоріжжя. Про те, що місто живе, поки в ньому є люди. Про любов до свого дому. Про те, що ти можеш змінити світ, якщо зберігаєш контакт із тим, що важливо.

Вечори на диво теплі, навіть якщо за вікном снігова завіса. 

У бані, де панує тиша, підлітки навчаються сповільнюватися, відчувати власні потреби, турбуватися про себе. І звісно по вечорах збиратися разом і танцювати під улюблені пісні.

Два тижні. Два тижні спільного життя, творчості, сміху, помилок, відкриттів і змін. 

Горицвіт 19 став місцем, де підлітки вчилися бути спільнотою, а дорослі — слухати їх, відкриватися і дивитися на світ їхніми очима.

Горицвіт — простір, де тебе чують, де ти можеш чесно творити себе.