Дар’я з дитинства була дівчиною, залученою до мистецтва
Дар’я з дитинства була дівчиною, залученою до мистецтва. Ще у дитячому садку вона займалася грою на фортепіано й вокалом, і викладачі помічали її природні музичні здібності. Вона була солісткою вокального ансамблю, брала участь у міських концертах і конкурсах. Але невдовзі родина Дар’ї переїхала в інший район, тому заняття музикою довелося залишити. Уже через шість років юна Дар’я знову відчула сильний потяг до світу звуків і самостійно вирішила вступити до музичної школи на клас гітари.
Також протягом усього дитинства дівчина відвідувала аеробіку, спортивні танці, займалася на пілоні.
Початок повномасштабного вторгнення став поворотним моментом у самоідентифікації Дар’ї. Вона одразу повністю перейшла на українську мову, хоча виросла в російськомовному середовищі на заході Луганщини. Переховуючись у коридорі під час обстрілів, Дар’я почала писати вірші — так вона проживала свої почуття. Мама згадує, що зовні донька в той час залишалася спокійною і розважливою. Дівчина стала острівцем спокою й опори для родини та сусідів: пропонувала грати в ігри, підбадьорювала, підтримувала, грала на гітарі.
Коли в районі не залишилося жодної дитини, мама Дар’ї вирішила також покинути дім. Обстріли ставали дедалі частішими й гучнішими. Дар’я довго не хотіла їхати, сперечалася, але зрештою погодилася на від’їзд за однієї умови — якщо зможе забрати свого улюбленця, щура Сьому. Вони з мамою зібрали по одному рюкзаку: документи, кілька пар шкарпеток, білизна, футболки для сну — і залишили свій дім. Нову гітару, яку нещодавно подарували Дар’ї на день народження, довелося залишити, бо місця в евакуаційному автобусі бракувало навіть для людей.
Згодом Дар’я з мамою опинилися на заході України. Через переїзди протягом року дівчина змінила чотири навчальні заклади, постійно знаходила й втрачала друзів. Мама згадує, що в доньки зникло бажання навчатися, ресурсу стало зовсім мало. Водночас Дар’я залишалася дуже активною волонтеркою: брала участь у житті молодіжної спільноти, реалізовувала проєкти з благоустрою громади.
У таборі Дар’я насамперед знайшла підтримку серед менторів. Вона шукала інструменти відновлення, які могла б використовувати у повсякденному житті, адже її волонтерська діяльність потребувала багато сил. Так Дар’я вперше познайомилася з практикою цвяхостояння — і це стало її щоденним вечірнім ритуалом. Також їй припали до душі чаювання, і невдовзі після повернення додому вона придбала власний чайний набір.
“Це мій особистий простір. Простір для думок, заспокоєння, час почути себе», – каже дівчина. “
Впродовж табору вона була дуже відкритою до будь-якої діяльності, із зацікавленням слухала менторів, ставила запитання, писала пісні й вірші.
Після табору ми спитали у мами Дар’ї про зміни, які вона помітила:
“Моя дівчинка повернулася одухотвореною, наповненою. Вона б хотіла прожити саме таке життя“