Антон із дитинства був допитливим і цілеспрямованим хлопцем.

Він легко занурювався в нову діяльність, досліджував світ, допомагав батькам по господарству. Уже в 5 років Антон мав рішучість самостійно підійти до вчительки, маминої колежанки, і попроситися на уроки читання.

Військові дії значно вплинули на енергійного юнака, адже він пережив найстрашніше, що може трапитися за таких обставин. Батько Антона загинув у бою з російськими окупантами на півдні України. Мама Антона, Галина, згадує, як різко подорослішав її син: схуд, за рік виріс на 20 сантиметрів, узяв на себе дорослі обов’язки по господарству, став серйознішим.

“Я можу забути, що зранку худобу треба погодувати, але Антон мені подзвонить і нагадає„

Водночас хлопець замкнувся в собі. Його часто бачили самого на кладовищі біля могили батька.

Команда «Горицвіту» була вражена Антоном. Цей хлопець виявився цілеспрямованим, мав виважені, дорослі міркування про світ, брав на себе ініціативу й відповідальність, умів підтримати, був чуйним до інших.

“Цей внутрішній стрижень у нього від батька„

Протягом табору Антон дивував знанням поезії, щодня ділячись скарбами українського слова — він знав багато творів напам’ять. Але навіть у таборі, серед тиші й спокою величних Карпат, війна дісталася до нього: надійшла звістка про загибель близького друга родини на фронті.

Хлопець усамітнився майже на цілий день, а згодом у камерній атмосфері чаювання поділився з менторами історією полеглого воїна та своїми переживаннями. Також згадував і про батька. Це був складний момент для нього, і кожен у таборі намагався підтримати Антона.