На самому початку повномасштабного вторгнення росії в Україну...

Андрій на самому початку повномасштабного вторгнення росії в Україну пережив не лише страх і паніку, а й серйозну втрату: у березні 2022 року в боях під Києвом загинув його вітчим. Це горе сильно вплинуло на матір Андрія: їй бракувало сил упоратися з власним болем, і ресурсу на дитину не вистачало.

Ситуація в родині лише погіршувалася. Постійні крики й істерики наповнювали його повсякдення. Андрій став нервовим, агресивним, нетерплячим, замкнувся в собі, почав тікати з дому, вживати алкоголь і тютюн. Найгострішим став епізод, коли під час сварки з мамою він узяв до рук ніж і почав погрожувати.

У таборі ми побачили високого, статного хлопця, який постійно носив військову форму свого вітчима. Подеколи він був нестриманим і різким, постійно втомленим, не міг спати ночами, залишався мовчазним і не йшов на контакт. За цим стояв глибокий стрес, накопичений за час війни. Ми зберігали доброзичливість, не вимагали від нього бути іншим, ніж він є, і м’яко залучали до камерних занять. З часом почала проявлятися та частина Андрія, якій раніше не давав простору сильний біль.

Андрій почав брати участь у театральній виставі, налагоджувати дружні зв’язки з іншими підлітками, ділитися історіями про свої скульптури з глини. Ментору зі скульптури він зробив зворушливий і значущий подарунок — шеврон і футболку свого загиблого вітчима. Це був глибокий жест довіри.

Ще більше вразили зміни, які закріпилися і після табору. Мама розповідає, що вперше за довгий час Андрій дозволив себе обійняти — і не лише дозволив, а й сам ініціював теплий контакт. Він почав допомагати в побуті, гуляти з собакою вечорами, бавитися з молодшою сестрою.