Горицвіт 10

10 днів травня посеред гірської тиші стали для 26 учасників справжньою можливістю відновитися і набути цінного досвіду людяності і підтримки.

На жаль, в Україні досі багато дітей живе у безпосередній близькості до зон бойових дій, але також багато українських дітей позбавлені базової безпеки через ракетні обстріли, загроза яких залишається досі дуже високою по всій території країни. Саме у цей табір приїхало багато учасників з Харкову,  культурної столиці України, – і так сталося, що саме у травні це місто кожного дня потерпало від вибухів, спричинених російськими ракетами.

У цих обставинах діти, що опинилися у лоні природи, забезпечені різноманітними мистецькими і соціальними діяльностями, перебуваючи у довірливій атмосфері спільноти відчували глибоку вдячність, що мають безцінну можливість відновити сили. Як, наприклад, Катерина: у дім її родини було влучення і квартиру дуже пошкодило, так що 15-річна дівчина допомагала батькові відновлювати житло, поки її мати з маленькою сестрою виїхали з міста. По Катерині одразу було помітно, що вона доросла і відповідальна не по рокам. У табір дівчина приїхала з бажанням поспілкуватися з різними людьми, адже вже третій рік навчається онлайн. Табір дав можливість Катерині проявити її вчительський талант: дівчина вчила всіх охочих грати на гітарі, адже сама останні роки знаходила відраду у звуках струн. 

Також з Харкова приїхала інша учасниця теж на ім'я Катя. Катя втратила на війні старшого брата – і досі проживає горе втрати. Довгі прогулянки, щирі розмови, безпечний простір, де можна було вивільнити емоції допомогли дівчині почати говорити про свої почуття, ділитися своєю історією. Найціннішим для Каті у таборі були саме людські зв'язки: відчути знову довіру, відчути себе почутою у своїх складних почуттях і бути прийнятою. А також таборові процеси надихали дівчину писати вірші і створювати метаморфозу почуттів завдяки творчості:

“осипаються півонії, сиплеться штукатурка,

ніч на сході - це коли спалах і вибух,

до блискавиць-громовиць немає стосунку. „

Дивовижні процеси у таборі відбуваються навіть невидимо – не все можна побачити очима. Із Запоріжжя, древнього міста козаків, до нас приїхав 13-річний Данило. Данилові складно дається впоратися зі стресом через війну – хлопець набрав зайві кілограми і дуже закрився. У таборі ми побачили, що йому важко дається утримувати контакт і він дуже стидається себе. Але наш підхід – це створити люблячий простір, де кожен може бути собою. Ми вважаємо, що саме повага до унікальності кожного діє цілюще, а особливо в умовах війни, коли це основне людське право порушене. Данило не виділявся у групі занадто яскравими емоціями або ж глибокими одкровеннями, але з цим хлопцем точно відбулася значуща трансформація. Після табору ми отримали лист від мами Данила, де вона пише: “Ваш табір дійсно лікує, зцілює та надихає на творчість в поєднанні з природою і неймовірною красою навкруги. Син розповідав, що дітки всі були творчі, ніхто нікого не ображав та не знущався, тому я дуже Вам вдячна за такий неймовірний відпочинок моєї дитини!” У таборі Данило зацікавився грою на гітарі, тож вже у перший тиждень по поверненню додому він встиг сходити з батьком до музичної школи і записатися на навчання.

У таборі ми надаємо особливу увагу розвитку підтримуючих стосунків між дітьми, які пережили схожі труднощі через війну. Спільнота тут – це не просто слово, це життєва необхідність для кожного з наших учасників. Та окрім стосунків, життя “Горицвіту” було сповнене фантазією творчості: підлітки знімали короткі фільми про себе, створювали шалені колажі з різних матеріалів, співали каноном українські пісні, досліджували красу за допомогою мистецтва скульптури. Походи по хребту заспокоювали стихію думок, даруючи тілу можливість рухатися природним способом та приємно втомлюватися. 

Багато можна писати про “Горицвіт” – але краще один раз побачити живі і радісні посмішки учасників.